Українські правоохоронці називають Андрія Матуса агентом ФСБ, який особисто вербував військових і оборонців та передавав дані про об’єкти ЗСУ. Двох завербованих уже засуджено, а сам Матус оголошений у розшук за підозрою у шпигунстві.
Донедавна про Андрія Матуса майже ніхто не знав. У великих медіа він з’являвся лише одного разу — в інтерв’ю, де на пряме запитання про зв’язки зі спецслужбами відповів: «Я не спілкуюся з жодними службами ФСБ». Тепер його ім’я опинилося в центрі кримінального провадження в Україні.
Влітку 2024 року Матус став фігурантом політичного скандалу. Він передав Фонду боротьби з корупцією листування, у якому колишній співвласник ЮКОСу Леонід Невзлін нібито обговорював організацію нападів на соратників Олексія Навального — Леоніда Волкова, Івана Жданова та дружину економіста Максима Миронова. Свій вчинок Матус пояснював майже благородно: «Бити жінок із візочками — це, на мою думку, вже надто».
Однак уже за півроку оточення Невзліна назвало цю історію постановкою російських спецслужб. Згодом з’явилися відомості, які надали цим припущенням офіційного статусу: правоохоронні органи закликали розглядати матеріал про Матуса як заяву про можливе вчинення діянь проти національної безпеки України, миру та міжнародного правопорядку. Матуса ідентифікують як агента 6-ї Служби ФСБ Росії — Служби організаційно-кадрової роботи, СОКР, — упровадженого в середовище російської опозиції.
Поки в Москві обговорювали, хто кого підставив, українські слідчі збирали власне досьє на Матуса. За даними слідства, перебуваючи на території Росії, він вибудовував розгалужену агентурну мережу в Україні: шукав і вербував людей, готових передавати відомості про військові та оборонні об’єкти. Матус особисто вів переговори з кожним завербованим. Обидва відомі нині фігуранти впізнали його та підтвердили: саме він ставив завдання і приймав інформацію.
Першим у поле зору української СБУ потрапив Андрій Кузнєцов, 1973 року народження, громадянин Росії. Під виглядом добровольця він пройшов через кілька формувань — «Російський добровольчий корпус», легіон «Свобода Росії» та 24-ту окрему механізовану бригаду імені короля Данила. Він служив у Луцьку та дослужився до старшого солдата.
У травні 2024 року Кузнєцов отримав тяжке поранення: вибухову травму, акубаротравму, двосторонню сенсоневральну приглухуватість, пошкодження меніска та хрестоподібних зв’язок. Навіть під час лікування в нейрохірургії він не припиняв зв’язку з Матусом. Саме звідти Кузнєцов запропонував розширити співпрацю: «Готовий надавати інформацію щодня. Найбільш критичні дані стосуються навчального полігону, де я маю почати працювати інструктором».
Передані Кузнєцовим відомості містили докладну карту військової інфраструктури: структуру добровольчих формувань, розташування штабів, складів зброї та навчальних центрів, місця дислокації особового складу. Він назвав точні координати бази РДК, складу зброї, гаража, бази легіону «Свобода Росії», навчального полігону, пункту прийому зброї з Польщі, казарм військової частини А3211 та Міжнародного центру миротворчості та безпеки.
Окремо передавалися дані про техніку — її марки та кількість: два трофейні БТР-82А, чотири українські БТР із німецьким двигуном, два броньовики «Макс Про», дев’ять квадроциклів, бронеавтомобіль «Ахмат» на базі КамАЗу та модернізований танк Т-72. Щодо легіону «Свобода Росії» йшлося про чотири «Хаммери», три вантажівки, автомати М16, французькі 120-міліметрові міномети, вісім джипів і пікапи з мінометами.
Із 4 липня 2025 року Кузнєцов мав вийти інструктором на полігон, використовувати озброєння з Польщі та навчати мобілізованих. Це дало б йому доступ до ще більш чутливої інформації. Однак вийти на роботу він не встиг: 23 червня суд у Львові визнав його винним за частиною 2 статті 111 Кримінального кодексу України — у державній зраді в умовах воєнного стану — та призначив 11 років позбавлення волі.
Другий фігурант — Олександр Криштопа, 1986 року народження, колишній старший майстер Павлоградського хімічного заводу, одного з ключових оборонних підприємств України. На відміну від Кузнєцова, він не приховував своїх мотивів: «Я відчуваю огиду до всього українського. Якщо можливо, прошу допомоги з переїздом до Росії — за будь-яких умов».
За цими словами стояли конкретні дані: інформація про виробничі корпуси заводу, технологічні процеси, місця зберігання та утилізації боєприпасів. Криштопа розкрив технологію виготовлення вибухової суміші «Вінні-Пух» — тієї самої, що використовувалася під час підриву Кримського мосту, — схеми утилізації міжконтинентальних ракет SS-24 «Скальпель» і назвав імена 55 ключових співробітників заводу, без яких виробництво зупиниться, включаючи директора Леоніда Шимана Холоденка.
Правоохоронці звертають увагу на важливий збіг: саме в період активного спілкування Криштопи з Матусом територію заводу було обстріляно балістичною ракетою. Збігом обставин це не вважають. Криштопу затримали та висунули йому обвинувачення за тією ж частиною статті 111 Кримінального кодексу України. Йому загрожує довічне ув’язнення.
Мережа, за даними слідства, не обмежується двома фігурантами. Через Кузнєцова Матус вийшов ще на кількох громадян Росії, які служили в українських добровольчих підрозділах. Ідеться про Шаміля Лукожєва з позивним «Джміль», Максима Васильєва з позивним «Неро» та людину, відому поки що лише за позивним «Місяць». Усі троє, як стверджує слідство, передавали відомості про розташування підрозділів і пересування техніки.
Скільки людей було залучено до мережі та хто з них може продовжувати працювати на Матуса, залишається відкритим питанням.
В Україні щодо Андрія Матуса триває розслідування за підозрою у шпигунстві. Його оголошено в розшук, і в разі затримання йому загрожує довічне ув’язнення. Наразі Матус перебуває на території Росії. За даними слідства, його агентурна мережа могла бути значно ширшою за два підтверджені випадки.
