Рівно 30 років тому, вранці 2 вересня 1996 року, українці прокинулися з новими грошима. За кілька днів країна замінила 338 трильйонів карбованців на гривню: мільйон карбованців із пам'ятником Тарасу Шевченку став дорівнювати 10 гривням, а з цінників і платіжок безповоротно зникли п'ять нулів.
Водночас гривні, які українці вперше побачили у вересні 1996 року, значною мірою надрукували ще 1992-го. Чотири роки нові гроші чекали у сховищах. На початку 1990-х у держави не було власного банкнотного паперу, поліграфічного обладнання належного рівня та монетного двору, тож Національний банк починав фактично з нуля.
Перші банкноти номіналом 1, 2, 5, 10 і 20 гривень замовили в канадській Canadian Bank Note Company за ескізами художників Василя Лопати та Бориса Максимова. Вищі номінали — 50 і 100 гривень — друкувала британська Thomas De La Rue на Мальті. Розмінну монету карбували на Луганському верстатобудівному заводі, а частину замовлення розмістили на монетному дворі в Італії.
Перевезення готових грошей до України проходило в режимі державної таємниці. Операцію згодом назвали «Щит України». 19 серпня 1992 року з порту Чорноморськ, який тоді називався Іллічівськом, вийшов теплохід «Пьотр Алєйніков». Судно подолало Босфор, Середземне море, Гібралтар, перетнуло Атлантичний океан і зайшло в річку Святого Лаврентія, прямуючи до Монреаля.
9 вересня корабель прибув до Канади, а 13 вересня в трюми завантажили 105 морських контейнерів із національною валютою. Потім теплохід узяв курс на Мальту, де в ніч із 28 на 29 вересня на борт підняли ще 23 контейнери з банкнотами, надрукованими Thomas De La Rue. Разом вийшло 128 контейнерів.
В Україну судно прибуло 2 жовтня — не в Одесу, а в спеціалізований порт Ольвія поблизу Миколаєва. Звідти вантаж річковими суднами доправили Дніпром до Києва. За спогадами учасників, група супроводу складалася з восьми співробітників служби безпеки, озброєних пістолетами, автоматами, кулеметами й сигнальними ракетами. Тогочасна преса все ж дізналася про перевезення грошей із Канади, але помилилася з портом призначення.
Нові банкноти опинилися в Україні за чотири роки до реформи, але 1992–1994 роки були найгіршими для запуску власної валюти. Економіка переживала гіперінфляцію: якщо 1992 року найбільшим повсякденним номіналом була тисяча карбованців, то 1993-го довелося друкувати 100 тисяч, 1994-го — 500 тисяч, а 1995-го — мільйон. Купоно-карбованець прийняв цей удар на себе.
Запуск відкладали, поки не стало зрозуміло, що інфляція не знецінить нову валюту. За оцінками МВФ, сприятливі умови сформувалися лише в першій половині 1996 року. Тоді почалася найскладніша фаза: гроші потрібно було за лічені дні доставити до рук мільйонів людей, адже банківських відділень фізично не вистачало.
26 серпня 1996 року Державна комісія затвердила інструкцію, яка тимчасово перетворила соціальну інфраструктуру на мережу обмінних пунктів. Працівники міняли карбованці на роботі, студенти — в університетах і технікумах, пенсіонери — на пошті. Пацієнтам лікарень і відпочивальникам у санаторіях гроші міняли виїзні комісії безпосередньо на місці.
Загалом створили 10 391 організаційну комісію, понад 68 тисяч комісій працювали на підприємствах і в установах зв'язку, а окремо діяли 12 049 пунктів обміну — 10 338 у банках і 1711 у відділеннях зв'язку. Усе перераховували за єдиним курсом: 100 000 карбованців за одну гривню.
Одна людина могла одноразово обміняти готівкою до 100 мільйонів карбованців, тобто 1000 гривень. Це становило приблизно вісім середніх зарплат. Більші суми не конфісковували, а зараховували на банківські вклади. Тодішній голова НБУ Віктор Ющенко пообіцяв в ефірі: «Ніхто не втратить грошей під час цього обміну».
Для розуміння масштабу реформи: середня місячна зарплата у вересні 1996 року в новій валюті становила 132,70 гривні, а офіційний курс тримався на позначці 1,76 гривні за долар. Перший український банкнотний папір у Малині отримали 2 серпня 1996 року — рівно за місяць до старту реформи.
