Побоювання, що відеоігри шкодять дитячому мозку, знайомі багатьом батькам. Однак масштабне американське дослідження ABCD за участю близько 12 тисяч дітей показало інший бік екранного часу: юні геймери краще виконували завдання на пам’ять і контроль імпульсивних реакцій, ніж діти, які не грали у відеоігри.
За словами дослідника Бадера Чаарані, доцента кафедри психіатрії Університету Вермонта, геймери також показували вищі результати за швидкістю та точністю виконання когнітивних завдань. Це може допомогти зрозуміти, чому ігри привертають увагу дітей: сучасні розваги нерідко вимагають стежити за кількома об’єктами, швидко оцінювати ситуацію, планувати наступний крок і запам’ятовувати деталі.
Навіть динамічні ігри, у яких потрібно будувати, ухилятися від атак або за секунди ухвалювати рішення, залучають кілька когнітивних процесів. Водночас дослідники не стверджують, що відеоігри автоматично роблять дитину розумнішою. Виявлений зв’язок між іграми та результатами тестів не доводить, що саме ігри спричинили ці відмінності: на здібності дітей впливає багато чинників.
Важливе значення має і тривалість гри. У дослідженні ігровий час від трьох годин на день був пов’язаний із більшою кількістю труднощів, зокрема проблемами з увагою та симптомами депресії. Але цей зв’язок також не означає, що саме ігри викликають такі стани.
Поширене й побоювання, що відеоігри віддаляють дітей від однолітків. Та сучасний ігровий світ не обмежується самотнім сидінням перед екраном. У Minecraft діти разом будують світи, планують дії, розподіляють завдання та шукають рішення. У командних іграх вони можуть учитися домовлятися й координувати дії, а змагальні формати дають змогу пережити азарт, навчитися програвати та поважати суперника.
Для спілкування дітям не обов’язково бути в одній кімнаті: вони можуть грати онлайн, а наступного дня обговорювати у школі, як пройшли рівень або де знайшли потрібний предмет. Онлайн-дружба не замінює інших форм спілкування, але доповнює їх і може давати відчуття належності до спільноти.
Окреме занепокоєння батьків викликає насильство у відеоіграх. Однак немає підстав вважати, що жорстокі ігри самі по собі неминуче спричиняють проблемну поведінку. На агресивність впливають різні чинники, а для дітей, яким уже складно контролювати поведінку, певний контент може стати додатковим подразником.
Онлайн-простір не завжди безпечний: у багатокористувацьких іграх діти можуть зіткнутися з образами, цькуванням і небажаними повідомленнями. Тому перевірки вікового маркування гри недостатньо.
Фахівці радять стежити, щоб ігри не витісняли сон, фізичну активність, відпочинок і живе спілкування. Батькам також важливо цікавитися, у що грає дитина, які завдання виконує і з ким грає; іноді можна долучитися до гри. Розмови про безпеку мають пояснювати, чому не слід повідомляти незнайомцям особисті дані, адресу чи паролі та як реагувати на образи.
Налаштування приватності й батьківського контролю допомагають стежити за ігровим середовищем. Варто також звертати увагу на покупки всередині ігор: безплатна гра може пропонувати платні бонуси.
Відеоігри не є ані чарівним способом зробити дитину генієм, ані автоматичною загрозою для її психіки. Значення мають зміст і тривалість гри, вік дитини та місце, яке ігри посідають у її житті.
Папіломи на шиї та під пахвами зникнуть до ранку, якщо змастити їх простим домашнім...