Темна смолоподібна речовина, яку в радянських квартирах тримали поруч із бинтами та зеленкою, знову повернулася на ринок — цього разу як преміальна добавка у США. Одна з найбільших американських мереж товарів для здоров’я зафіксувала в першому кварталі 2025 року зростання продажів шиладжиту на 40%, а кількість пошукових запитів про нього на сайті мережі за той самий період зросла на 52%.
У компанії описують продукт як нішевий аюрведичний засіб, який несподівано знайшов масову аудиторію. Попит значною мірою підтримує мода на «натуральні» добавки. Давнє походження, гірські породи, незвичний вигляд чорної смоли та довгий перелік приписуваних ефектів — від підвищення енергії й концентрації до впливу на чоловіче здоров’я — добре вписалися у wellness-тренд. Природний продукт почали продавати у вигляді порошків, капсул, медових стіків і навіть мармеладок, розфасованих в естетичні баночки.
Популярність мумійо має довгу історію, але його репутація панацеї не підтверджена переконливими дослідженнями.
На пострадянському просторі ця речовина відома під назвою мумійо й має тривалу історію побутового застосування. В умовах дефіциту ліків вона заміняла людям цілі групи препаратів, а в Азії використовувалася століттями. В аюрведі речовина відома як шиладжит.
У природі мумійо формується в гірських породах. До його складу входять гумінові сполуки, продукти розкладання рослин і мікроорганізмів, а також мінерали.
Серйозний науковий інтерес до мумійо в СРСР виник приблизно в середині ХХ століття. Найактивніше речовину вивчали дослідники Центральної Азії. У 1967 році там захистили докторську дисертацію про застосування мумійо при переломах кісток, а наступного року — кандидатську дисертацію про лікування гнійних ран. Наприкінці 1970-х років у Ташкенті провели окремий симпозіум, присвячений центральноазіатським зразкам.
Саме в цей період за речовиною закріпилася слава універсального природного засобу. Спочатку її пов’язували з відновленням після травм і загоєнням ран, а згодом перелік нібито корисних властивостей поширили практично на весь організм. Сировину добували в гірських районах Центральної Азії та на Алтаї, продавали всередині країни й експортували. Іноземних покупців приваблювала порівняно низька ціна радянського продукту.
Після розпаду СРСР ажіотаж згас. Мумійо не зникло з продажу й досі присутнє в таблетках, капсулах і складі різноманітних біологічно активних добавок, однак статус панацеї втратило. Нова хвиля популярності на Заході знову привернула увагу до того, наскільки обґрунтованими є заяви про його користь.
Попри десятиліття вивчення, якісних досліджень за участю людей залишається небагато. Наукові огляди вказують, що переконливих доказів більшості приписуваних мумійо ефектів наразі недостатньо.
Окреме питання — безпека. Склад продукту значною мірою залежить від місця походження та способу обробки, а неперевірені зразки можуть містити небажані домішки. Тому його популярність не скасовує потреби в обережності: наявні дані не дають підстав вважати мумійо універсальним лікувальним засобом.