У багатьох українських родинах і досі зберігаються масивні ложки та виделки з рельєфними ручками, які звично називають мельхіоровими. Колись такі набори були майже обов’язковим атрибутом святкового столу: їх дарували на весілля, берегли у спеціальних коробках і діставали лише для гостей.
Мельхіор — це не окремий метал, а сплав міді та нікелю. Саме нікель надає міді світлого, сріблястого відтінку, а також підсилює її міцність і стійкість до корозії. Завдяки цим властивостям мельхіор використовували не лише для побутових виробів, а й у техніці, що контактує з морською водою. Для столових приборів у радянських стандартах був закріплений, зокрема, сплав марки МН19.
Основною причиною популярності була практичність. Мельхіор дозволяв виготовляти набори, які виглядали як срібні, але коштували значно дешевше. Сплав добре піддавався обробці та поліруванню, тому з нього робили ложки, виделки, щипці й лопатки зі складним декором. Такі прибори мали ошатний вигляд і водночас були міцними та довговічними.
У 1980-х радянський ГОСТ прямо передбачав виготовлення посуду й приборів з мельхіору та нейзильберу, часто зі срібним або золотим покриттям. Тому зовнішня схожість із коштовним металом була невипадковою: частина виробів справді мала тонкий шар срібла на поверхні.
У побуті мельхіором називають майже всі старі сріблясті прибори, хоча поряд із ним широко використовувався нейзильбер — сплав міді, нікелю та цинку. У стандартах він фігурує як МНЦ 15-20. Тож ложка зі старої родинної шафи може виявитися не лише мельхіоровою, а й нейзильберовою та ще й посрібленою.
Найнадійніше відрізнити такі вироби від срібла допомагає клеймо. Воно може містити пробу, склад сплаву або позначення покриття. Наприклад, на західних виробах часто зустрічається маркування EPNS (Electroplated Nickel Silver), що означає «нейзильбер зі срібним покриттям». У радянських виробах використовували інші позначення, але принцип залишається тим самим: відповідь дає саме клеймо, а не блиск чи вага.
Домашні експерименти з надпилюванням або кислотами небезпечні: вони можуть пошкодити тонкий шар срібла, якщо він є.
Потемніння також не завжди означає, що виріб срібний. У посріблених ложок і виделок покриття з часом тьмяніє, утворюючи темний наліт. Після чищення блиск повертається, але надмірне використання абразивів може стерти покриття й оголити основу іншого кольору.
Мельхіор сам по собі не є дорогоцінним металом, проте вінтажні набори цікавлять колекціонерів. Важливими залишаються виробник, рік випуску, малюнок, комплектність і стан. Крім того, мода на вінтажне сервірування повернула популярність масивним приборам із рельєфними ручками, старим підсклянникам і щипцям для десертів.