Договір довічного утримання дає змогу стати власником нерухомості без її купівлі. Натомість набувач зобов’язується доглядати за літньою людиною та забезпечувати їй гідні умови життя. Така угода має важливі юридичні наслідки, зокрема щодо користування майном, розірвання договору та оплати поховання.
Глава 57 Цивільного кодексу України дозволяє передавати нерухомість будь-якій особі незалежно від віку чи стану здоров’я власника. Прийняти майно та взяти на себе обов’язки з довічного утримання може лише повнолітня повністю дієздатна особа або юридична компанія. За домовленістю в договорі може бути зазначено, що догляд здійснюватиметься не за власником житла, а за його близьким родичем.
Обов’язки з догляду мають бути максимально конкретними. Сторони узгоджують їх особисто та фіксують у договорі, часто із зазначенням конкретної грошової суми. До таких обов’язків можуть входити регулярна купівля продуктів і приготування їжі, придбання ліків, прибирання, медичний супровід і щомісячні виплати на кишенькові витрати. Окремо зазвичай закріплюється право літньої людини проживати у визначеній кімнаті.
Формальним власником нерухомості набувач стає одразу після звернення до нотаріуса. Однак до смерті відчужувача він не може вільно розпоряджатися майном: квартиру чи будинок заборонено дарувати, продавати або передавати в заставу банку. Якщо будинок згорить або постраждає від пожежі, це не звільняє набувача від подальшого обов’язку годувати та утримувати підопічного.
Організація та оплата поховання покладаються на особу, яка здійснює догляд. Ця норма діє за замовчуванням, навіть якщо нотаріус не вніс її до тексту договору. Після смерті підопічного набувач має взяти на себе витрати, пов’язані з ритуальними послугами.
Ризиком для набувача також є можливе розірвання угоди. Якщо він перестане купувати продукти або ліки, договір можуть розірвати, а майно повернуть попередньому власнику. У такому разі витрачені кошти та зусилля можуть виявитися марними.
Договір довічного утримання обов’язково посвідчується нотаріально, а права на житло вносяться до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Для зменшення ризику судових спорів юристи радять детально прописувати всі умови: перелік послуг, розмір і періодичність виплат, список ліків та частоту прибирання.
Окремо варто визначити порядок дій у разі хвороби набувача, втрати ним роботи або пошкодження житла. Умови, які не зафіксовані в договорі, можуть стати підставою для судового спору.