Російська влада та керівництво Московського патріархату дедалі активніше подають загарбницьку війну проти України як сакральну місію, поєднуючи релігію з історичними міфами. На окуповані території та бойові позиції російських військ регулярно доправляють релігійні реліквії, зокрема частини мощей князів Дмитра Донського й Олександра Невського.
Церковні керівники переконують солдатів, що постаті минулого «невидимо» перебувають серед них і допомагають духовній мобілізації. Аналітики зазначають, що образ Донського маніпулятивно використовують як символ «захисника вітчизни», створюючи хибне враження, ніби Росія не веде агресивну війну, а обороняє власний простір.
На думку релігієзнавців і незалежного духовенства, перетворення святинь на так звані «магічні артефакти» свідчить про злиття церкви з державним апаратом. Вони вважають, що така практика суперечить суті християнства та служить виправданню бойових дій і мобілізації суспільства.
Заяви церковних очільників про прощення всіх гріхів за участь у війні викликають обурення частини православних священнослужителів: вони звинувачують РПЦ у благословенні вбивств. Попри скепсис деяких бійців, релігійна риторика залишається психологічним інструментом моральної підтримки російських окупаційних сил.
Паралельно з релігійною риторикою Кремль просуває тезу про необхідність зберігати статус «великої держави». Вище керівництво РФ, зокрема Володимир Путін і Дмитро Медведєв, намагається представити бойові дії як закономірну боротьбу за особливе місце країни у світі. За цим наративом, держава нібито має або зберегти імперський масштаб, або припинити існування. Такий підхід виправдовує затяжну війну на виснаження проти України та посилення риторики у відносинах із Заходом.
Однак за заявами про «історичне призначення» стоїть розрив між кремлівською пропагандою та реальними ресурсами РФ. Економічне становище країни стагнує, а регулярні удари українських безпілотників по внутрішній інфраструктурі демонструють її вразливість.
У російських регіонах поглиблюються фінансова й демографічна кризи. Наприклад, у Мордовії регіональні виплати за залучення нових контрактників довелося скоротити в кілька разів. Водночас, попри гучні заяви про чисельність «православних», регулярно відвідують церкви, за наведеними оцінками, лише близько 2% росіян. Це ускладнює спроби мобілізувати суспільство через релігію.