Люди, які росли поруч з емоційно незрілими батьками, можуть знову й знову обирати схожі стосунки. Психологи пояснюють це тим, що мозок звикає до певної моделі поведінки ще в дитинстві, а в дорослому віці свідомо чи несвідомо шукає партнера, який її повторює.
Цей механізм психотерапевти називають «повторенням сценарію». Якщо в родині було холодно, батько постійно критикував або мати емоційно відсторонювалася, дитяча психіка могла сприйняти таку поведінку як норму. У дорослому віці чоловік може обирати надто вимогливих жінок, а жінка — емоційно недоступних чоловіків, а потім дивуватися, чому стосунки знову не складаються.
Дитячі травми не обов’язково пов’язані з побоями чи криком. Емоційна незрілість батьків може проявлятися в тому, що дитину не чують, її потреби ігнорують, а почуття знецінюють. Згодом у дорослої людини може сформуватися викривлене уявлення про любов: їй здається нормальним терпіти, завойовувати увагу, доводити власну цінність або жити в постійному напруженні.
Партнер, який здається знайомим на підсвідомому рівні, може сприйматися як рідний навіть тоді, коли завдає болю. Це не обов’язково свідомий вибір, а потяг до знайомого сценарію, який створює ілюзію стабільності.
Перший крок до змін — помітити повторювану модель. Фахівці радять пригадати, чим попередні стосунки були схожі між собою та на стосунки батьків. Далі можна опрацьовувати дитячі сценарії зі спеціалістом: самостійно побачити власну «сліпу зону» буває вкрай складно.
Також психологи радять уважніше придивлятися до відчуття звичної «іскри» або «метеликів у животі»: іноді воно може бути пов’язане з токсичним сценарієм. Усвідомлення зв’язку між дитячим досвідом і вибором партнера може стати важливим кроком до стосунків, у яких любов не потрібно виборювати чи терпіти.