Коли батько служить, кожен його від’їзд може приносити дитині сльози й тривогу, а повернення з короткої відпустки — новий стрес. Розуміння того, як діти переживають розлуку, допомагає близьким підтримати їх, не знецінюючи почуттів.
За словами психологині регіонального центру БФ «Голоси дітей» у Запоріжжі Анни Застело, понад 55% дітей в Україні постійно відчувають страх або сум через службу одного з батьків, ще 24% — періодично. Дослідження громадських організацій «Вільний вибір» та «Освіторія», проведене у квітні, показало, що 42,7% таких дітей приховують від однолітків факт служби мами чи тата. Вони побоюються емоційного навантаження або не готові до чутливих запитань.
Діти різного віку по-різному сприймають розлуку. Чотирирічна дитина ще не розуміє часу, тому обіцянка, що тато повернеться через пів року, може залишатися для неї абстрактною. За поясненням психологині, кілька місяців малюкам здаються безкінечними, тож вони можуть казати, що тата не було «цілу вічність».
Школярі вже розуміють причину відсутності батька, але гостро сумують, коли його немає на важливих подіях: днях народження, першому дзвонику, творчих виступах чи спортивних змаганнях. Підлітки зовні можуть здаватися стриманими, хоча всередині переживати сильні емоції. Відсторонення іноді стає для них способом захиститися.
Коли батько знову вирушає на службу, дитина може сумувати, плакати, ображатися, замикатися в собі або злитися. Молодші діти часом стають неслухняними й вередливими, а старші говорять про несправедливість. Може з’явитися й провина: малюкові здається, що тато їде через те, що дитина «недостатньо хороша». Важливо спокійно пояснювати відповідно до віку, чому батько мусить служити, а не може залишитися поруч.
Дитину не варто залишати саму з важкими почуттями. Анна Застело радить використовувати доступні способи підтримки: обійми, спільне складання речей батька, похід за покупками, малювання або розмову.
Психологиня застерігає від удаваного спокою та радості. Якщо дорослі роблять вигляд, що все нормально, дитина може відчути себе єдиною, хто сумує. Знецінення почуттів може вплинути на її подальший емоційний розвиток. Натомість дорослим варто чесно називати власні переживання й визнавати дитячий смуток. Фраза «не плач, тато скоро приїде» не допомагає.
Дошкільникам важливо пояснити, що батько їде не через них, а для виконання важливої роботи, і що про дитину подбають інші дорослі. Маленьким дітям допомагає фізичний контакт, зокрема обійми. Старшим можуть бути важливі речі, подаровані батьком: шеврон, кепка з емблемою підрозділу чи блокнот. Тримати такий предмет у руці вже може бути полегшенням. Допомогти здатен і спільний ритуал — наприклад, вечірній чай із печивом, читання книжки або прогулянка в місці, куди дитина ходила з батьком.
Повернення батька приносить радість, але водночас може бути стресом для дитячої психіки. Після піднесення настрою можливий регрес: порушення сну й апетиту, дратівливість, труднощі з навчанням через незібраність. Тому не варто перетворювати всю відпустку на низку розваг, не схожих на звичне життя. Після від’їзду батька різке повернення до буднів може знову посилити труднощі.
Психологиня радить шукати компроміс: замість цілого тижня атракціонів проводити час у парку, розмовляти, гратися вдома чи на майданчику — у спосіб, наближений до звичного ритму дитини. Образа через від’їзд, за її словами, неминуча: дитина все одно може шукати винних і звинувачувати себе. У цей час важливо, щоб безпечний дорослий був поруч і підтримував її.
Безкоштовну психологічну підтримку дітям і батькам під час війни надають психологи фонду «Голоси дітей» за телефоном 0 800 210 106 або через Telegram-чатбот фонду.