Виконавці не можуть без обмежень забрати будь-яке майно або автоматично утримати половину зарплати. Закон встановлює конкретні правила щодо арешту майна, стягнення коштів і повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження.
До речей, захищених від стягнення, належать предмети щоденного побутового та особистого користування: посуд, постільна білизна, засоби гігієни, одяг, взуття та дитячі речі. Сам факт наявності боргу не означає, що людина залишиться без усіх речей у будинку.
Повернення виконавчого документа стягувачу також не припиняє зобов'язання. Кошти могли не вдатися стягнути, наприклад через відсутність у боржника майна. У передбачених законом випадках стягувач має право повторно пред'явити документ до виконання протягом установленого строку.
Арешт майна та його реалізація є різними етапами провадження. Арешт обмежує можливість власника розпоряджатися майном — зокрема, продавати або дарувати його. Сам по собі арешт ще не означає, що річ негайно виставлять на продаж.
Зарплатний статус рахунку не гарантує, що кошти на ньому не можуть арештувати. Виконавець має право накласти арешт на гроші в межах суми боргу. Водночас це не означає автоматичного списання всієї зарплати.
За загальним правилом із заробітної плати можуть утримувати до 20%, а в окремих випадках — до 50%. Тому твердження, що за будь-який борг стягуватимуть половину зарплати, є неправильним.
Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можна оскаржити. Порядок залежить від того, хто саме подає скаргу та які дії або рішення оскаржуються.
Примусовим виконанням судових та інших рішень займаються не лише державні, а й приватні виконавці. Сам факт участі приватного виконавця не означає, що процедура порушена.
Боржника мають повідомити про відкриття виконавчого провадження у визначеному законом порядку. Постанову надсилають рекомендованим поштовим відправленням, а боржник вважається повідомленим, якщо її направили на адресу, зазначену у виконавчому документі.