Життя в умовах дефіциту сформувало побутові звички, які мільйони людей продовжують повторювати щодня, хоча практичної потреби в них уже немає. Білоруський блогер і дослідник радянського побуту Максим Мирович склав перелік із десяти таких практик, що, на його думку, найточніше видають людину, яка виросла в СРСР.
Частина цих звичок збереглася навіть у забезпечених родинах не через нестатки, а тому, що так робили батьки. Йдеться про поведінкову інерцію, успадковану від покоління, яке не мало впевненості, що потрібну річ вдасться купити наступного дня.
Один із найпоказовіших прикладів — ремонт речей, які вже фактично відслужили своє. Діряві шкарпетки в СРСР не викидали, а штопали за спеціальними методиками: трикотаж натягували на лампочку, щоб зберегти форму, і зашивали доти, доки тканина не починала розлазитися під пальцями.
Схожа логіка діяла і щодо взуття, яке могло коштувати значну частину зарплати. Підошви латали, задники прошивали, потерту шкіру підфарбовували — часто по кілька разів. У багатьох родинах був «свій» майстер, який, як вважалося, робив це якісніше за інших.
Окремий блок становлять звички, пов’язані з накопиченням. Кухонні шафи, забиті крупами, макаронами та консервами, Мирович називає прямим спадком дефіциту: щойно потрібний товар з’являвся в магазині, його брали одразу кількома пачками, бо наступного дня полиця могла бути порожньою.
Одяг у цій системі проходив повний цикл використання: розтягнута футболка спершу ставала домашньою, а потім перетворювалася на ганчірку, якою роками мили підлогу. Поліетиленові пакети мили й сушили для повторного використання, а іноді зберігали роками. Так з’явився відомий багатьом «пакет із пакетами» — домашній символ радянської економії.
До цього ж переліку належить банка з ґудзиками, зрізаними зі старих сорочок і суконь «на всяк випадок», а також колекція скляних банок з-під огірків і перцю на антресолях. Якщо колись такі запаси мали сенс через нестачу товарів та активні домашні закрутки, то тепер, зазначає Мирович, вони здебільшого просто роками займають місце.
Окремий пункт списку стосується здоров’я. Погане харчування, брак засобів гігієни та радянська стоматологія з бормашинами без нормального знеболення сформували покоління людей, які роками відкладають візит до лікаря — навіть ті, хто давно може дозволити собі сучасне лікування. Водночас професійна медична допомога залишається найнадійнішим шляхом для оцінки стану здоров’я.
Неоднозначною дослідник вважає і звичку доїдати все на тарілці до останньої крихти. Вона пов’язана як із радянським культом хліба, так і з сімейним вихованням людей, які пам’ятали часи реальної нестачі їжі. Однак змушувати себе їсти після відчуття ситості сьогодні не потрібно, а іноді це може бути шкідливо.
Замикає перелік домашній ремонт, що тягнеться роками. Квартири здебільшого ремонтували самотужки: після роботи господар витрачав на це годину-дві щодня, тому процес розтягувався на невизначений термін. Коли черга доходила до останньої кімнати, у першій уже знову з’являлася потреба щось лагодити.
Звички, народжені дефіцитом, не завжди свідчать про ощадливість у сучасних умовах. Часто вони лише показують, наскільки сильно досвід попередніх поколінь продовжує впливати на побут, ставлення до здоров’я та здатність вчасно відмовлятися від непотрібного.
Максим Мирович — білоруський блогер, який публікує антиросійські та антирадянські матеріали, популярні в мережі. Свої статті він називає «відповіддю на повзучий неосталінізм».