Переїзд у новий дім українці сприймали як важливу подію, до якої готувалися заздалегідь: обирали день, дбали про обереги та виконували обрядові дії. Етнолог, доктор історичних наук Роман Силецький розповів про традиції входчин і новосілля — від першого гостя до перенесення жару та поминальної вечері.
У традиційній культурі будівництво супроводжували обрядами на кожному етапі. Зелене деревце на даху — «веха», «вольця», «косиця» чи «цвіток» — означало завершення основних робіт, хоча дрібні справи могли тривати й далі.
Дню переїзду надавали особливого значення: за повір’ями, він міг вплинути на майбутнє родини. Сприятливою вважали повню — «щоб усього в домі було вдосталь». Намагалися не переїжджати у високосний рік і під час посту, а дату пов’язували з церковними святами Покрови та Введення або з осінніми поминальними днями, пов’язаними зі святами Луки, Дмитра та Михаїла.
Перед входчинами могли замовити в церкві молебень, запросити священника освятити оселю або самостійно покропити її святою водою. У деяких місцевостях ішли на цвинтар, щоб символічно запросити померлих родичів до нового дому.
Одне з повір’їв стосувалося того, хто першим переступить поріг. Вважалося, що ця людина може невдовзі померти, тому небезпеку намагалися відвернути символічною заміною. У різних регіонах першими до оселі впускали найстаршого члена родини, тварину або малу дитину.
Кіт мав першим обійти нове житло або переночувати в ньому. Першим гостем могли стати також півень, курка, а в деяких традиціях — собака. Особливо придатним для обряду вважали хлопчика до семи років — через уявлення про його невинність. На Бойківщині такого першого гостя називали «заседичем», в інших регіонах — «полазником». Тварину, яка першою заходила в дім, не можна було виганяти, різати чи з’їдати: вона вже виконала особливу роль у долі нової оселі.
За народними уявленнями, кожен дім мав духа-опікуна — домового, якого не хотіли залишати в старій хаті. Один зі способів перенести його був пов’язаний із піччю: господарі вигрібали жар і забирали до нового житла, адже вогонь символізував продовження тепла й добробуту.
Першими через поріг вносили ікону та хліб, загорнутий у рушник. Ікону, якою батьки благословляли молодят, переносили як родинну святиню; у таких обрядах часто згадувався образ святого Миколая. Хліб символізував достаток і захист родини: його клали на стіл, а частину засушували й зберігали. В описах входчин також згадуються рушник, сіль, зерно та дрібні гроші.
На новосілля запрошували родичів, сусідів і майстрів, які допомагали будувати дім. Гості приносили «принос», найважливішим із якого був хліб у рушнику. Перший пир у новій оселі означав початок нового етапу життя родини, тож день намагалися провести в злагоді, без сварок.
Особливе місце в цих звичаях посідала пам’ять про предків. Після трапези стіл на ніч не прибирали: вірили, що померлі родичі можуть прийти й розділити вечерю з живими. Так звичай відображав уявлення про зв’язок поколінь.
Ольга Сумська показала, що приклала до кісточки, щоб встати з візка! Це звичайний...