У багатьох українських родинах молитву вважають важливою частиною батьківського благословення. За церковною традицією, тихе молитовне слово над колискою може заспокоїти дитину й стати для батьків способом висловити турботу та попросити про захист. Водночас молитва й освячені речі мають бути проявом віри, а не сприйматися як магічний ритуал.
Священнослужителі нагадують, що жоден оберіг не замінює щирого звернення до Бога. Водночас молитву можна поєднувати з освяченими речами — натільним хрестиком, образком чи ладанкою.
У православній традиції одним із молитовних текстів, до яких звертаються по захист, є 90-й псалом — «Живий у допомозі Вишнього». Його читають, коли дитина хворіє, лякається, тривожно спить або вирушає в дорогу, а також просять захисту від усього лихого.
Хто живе під покровом Всевишнього, той спочиває в тіні Всемогутнього.
За традицією, молитву промовляють тричі: вранці, коли дитина прокидається, увечері біля ліжка та щоразу, коли батьки тривожаться за неї. Слова можна читати з молитовника або напам’ять, поклавши руку на голову дитини чи тримаючи поруч її натільний хрестик.
Щовечора батьки також звертаються до ангела-охоронця, якого, за церковним ученням, дитина отримує під час хрещення. Традиційна молитва починається словами: «Святий Ангеле-охоронителю, даний мені Богом від святого хрещення, не відступай від мене і вбережи від усякого зла».
Її читають і над сонною дитиною. Старшій дитині батьки можуть запропонувати повторювати слова молитви разом із ними, щоб вона сама долучалася до цієї традиції.
За зцілення й захист дітей традиційно моляться Пресвятій Богородиці, зокрема перед Казанською іконою, яку вважають помічницею в дитячих хворобах і бідах. До святого Миколи Чудотворця звертаються як до покровителя дітей, мандрівників і всіх, хто потребує швидкої допомоги.
Молитва може бути й простою, сказаною своїми словами: «Пресвята Богородице, вкрий мою дитину своїм покровом і збережи її від усякого лиха». У цій традиції важливими вважають щирість і постійність, а не завчені формули.
Серед освячених речей для дітей найчастіше обирають натільний хрестик, невеликий образок Богородиці або ангела-охоронця та ладанку з молитвою чи грудкою ладану. Їх носять на шиї під одягом, а не поверх нього як прикрасу.
Червону нитку на зап’ясті в українській традиції частіше використовують як символічний оберіг від пристріту. Церква нагадує, що справжнім захистом вважають хрестик і молитву, а нитку — лише народним символом, який не слід сприймати як самостійний амулет.
Для спокійної родинної молитви традиція пропонує обрати час уранці або ввечері, стати біля ліжка чи колиски й, за бажання, запалити свічку або лампадку. Можна прочитати 90-й псалом і молитву до ангела-охоронця вголос, спокійно й тричі, а завершити короткими словами про здоров’я та сон дитини. Після цього дитину перехрещують і благословляють на новий день або спокійний сон.