На Поліссі наприкінці жовтня, коли осінь переходила в зиму, вірили, що межа між світом живих і померлих стає тоншою, а душі предків навідуються до рідних домівок. Давні поминальні звичаї називали Дідами.
У кельтів цей період пов’язували із Самайном, що став одним із витоків сучасного Геловіну. В українській традиції існували власні обряди вшанування померлих, які згодом переплелися з християнством. На Заході День усіх святих закріпили на 1 листопада, а вечір напередодні назвали All Hallows’ Eve — звідси походить слово Halloween. У східнослов’янській традиції осінні поминання пов’язали з днем святого Дмитрія: побутували Дмитрівські Діди, які згодом переросли в сучасну Дмитрівську поминальну суботу.
У ці дні на Поліссі чекали не страшилок, а зустрічі з власним родом. За повір’ям, душі померлих вабив запах свіжоспеченого хліба, млинців та колива, які готували до поминальної вечері.
Напередодні поминального дня родина збиралася за столом, запалювала свічку, молилася і запрошувала померлих родичів словами: «Діди, Діди! І свої, і чужі, і знані, і незнані, ходіть до мене на вечерю!» Вважалося, що непокликані предки можуть образитися й навіть заподіяти шкоду господарству.
Для душ залишали окрему тарілку зі стравами та воду. Перед тим як сісти, здмухували місце на лаві, щоб ненароком не придавити душу. Вечеряли мовчки, зі столу не прибирали й посуду не мили до ранку. Комин не затикали, щоб душі могли вільно пробратися до хати.
Наступного дня господиня виходила на ґанок проводжати предків зі словами: «Ідіть, Діди, дай Боже, щоб на те літо ми вас діждали».
У Дмитрівську п’ятницю тримали суворий піст. Не радили прясти, ткати чи мастити хату глиною, бо вірили, що так можна випадково заснувати або заліпити предкам очі, і вони не знайдуть дороги додому. Після вечері вранці йшли до церкви на панахиду, а тоді — на цвинтар, де на могилах запалювали свічки й залишали цукерки чи пряники.
На Ратнівщині збереглося окреме повір’я: якщо в родині були потопельники, залишки поминальної вечері відносили до води. Цього дня також поминали загиблих на війні та тих, хто помер насильницькою смертю.
Давні обряди поступово відійшли в минуле, однак у церковному календарі й досі є Дмитрівська поминальна субота. У цей день віряни моляться за померлих рідних і відвідують храм. Діди були способом пам’ятати свій рід, називати імена тих, кого вже немає поруч, і передавати цю пам’ять дітям.